Командувачка Медичних сил ЗСУ Тетяна Остащенко: Намагаємось скоротити час проходження військово-лікарської комісії до п’яти діб

"ВЖЕ ЗАРАЗ ДЕРЖАВНІ КОНТРОЛЮЮЧІ ОРГАНИ ВЛАДИ У НАС ЗАПИТУЮТЬ: "А ПОКАЖІТЬ, ДЕ ВСЕ, ЩО ВИ ОТРИМАЛИ З 24 ЛЮТОГО МИНУЛОГО РОКУ?"

– Як із 2014 року змінювалась військова медицина? І яка ситуація нині? Чи вистачає вам ресурсів для забезпечення медиків, які перебувають на передовій, необхідними ліками й іншими засобами тактичної медицини?

– Я у Збройних силах України з 90-х років, тому дуже добре пам’ятаю, як переформовувалось те, що залишилось від радянського союзу, що було, коли ми заявили, що Україна нейтральна держава. Зокрема й періоди, коли в суспільстві поширювалась ідея про те, що, мовляв, армія нам узагалі не потрібна, тому що ми ніколи в житті не будемо воювати. А також ті часи, коли все найбільш боєздатне розформовувалось, знижувався потенціал.

Окрім того, за роки незалежності були різними й етапи розвитку нашої економіки. А ви ж розумієте, що державний бюджет формується з певними пріоритетами, і коли не було повномасштабної агресії, звичайно, що на Міністерство оборони, на ЗСУ ми просили певні суми, зокрема й на медицину, а отримували в кращому разі 10% від потрібного.

А от із 2014 року суспільство і держава докладали чимало зусиль, щоб наростити потенціал армії. Звичайно, в межах бюджетних асигнувань, але фінансування потроху збільшувалось. Разом із тим коштів, які передбачали принаймні на медицину, бракувало. Були плани утримання і розвитку, хотілось їх реалізувати.

Зараз вже в умовах повномасштабної війни, нам вдалося об’єднатися із цивільними закладами охорони здоров’я, тим самим розширити ліжковий фонд в інтересах ЗСУ, сформувати додаткові лікувальні та евакуаційні підрозділи. Евакуювати поранених наземним і повітряним транспортом. Я наголошу, що це все вдалося налагодити в умовах війни.

– Після повномасштабного нападу рф збільшилась кількість людей, які добровільно пішли захищати країну і зазнавали поранення. Стало очевидним, що потрібно більше коштів виділяти на лікування і реабілітацію. Як і на те, щоб медики на фронті могли надавати невідкладну допомогу. Серед моїх знайомих є люди, які купують ліки, через гуманітарні фонди і міжнародних партнерів допомагають з евакуаційним транспортом.

- Є два аспекти. Зараз відсоток державного забезпечення наразі досить високий. Друге — матеріально-технічна допомога з-за кордону. Ви, певно, пам’ятаєте, що на початку повномасштабного вторгнення був скандал з аптечками. Армія зросла в рази, а фінансування на їх закупівлю на той час ще було розраховане на ту кількість військових, яка існувала до початку повномасштабного вторгнення. Звісно, при такому збільшенні військовослужбовців і промисловість не справлялась із такими обсягами постачань. До того ж, через повномасштабну війну багато заводів припинили виробництво. І ви ж розумієте, що на той період закупити щось було ще тією проблемою – як у державі, так і за кордоном. Навіть якщо в тебе є гроші, не факт, що ти зможеш це купити.

По-третє, волонтерство. Завдяки громадянам і нашій єдності у перші дні вторгнення ми вистояли, це факт. Проте, для деяких — це "бізнес". Бувають випадки, коли люди відверто збирають кошти під фотографію пораненого, під зруйновану будівлю, вказуючи свою картку, і частина цих коштів іде на розвиток цього "бізнесу". Можливо, ви звертали увагу, коли в постах пишуть, що не можуть надати чеки. Тому необхідно перевіряти інформацію, якщо ви хочете допомогти. Зауважу, що мова йде виключно про ступінь порядності окремих людей.

– Згадалось, як на морозі понад годину стояла в черзі в аптеку, бо та черга була такою довгою, що виходила на вулицю. Це було десь за тиждень після нападу росії.

– Зараз, на щастя, ситуація змінилась. Тож якщо казати про проблеми забезпечення, єдине, що може бути – це кадрове забезпечення. Тому що може бракувати фахівців певних спеціальностей. Але зараз побудовано єдину систему медичного забезпечення, тобто, на оборону держави і на її воєнний потенціал працює вся країна. Лікування поранених і хворих відбувається не тільки у відомчих лікувальних закладах, а також у закладах охорони здоров’я, в лікувальних закладах Сил оборони, у Національній академії наук, беруть на лікування військових і деякі приватні клініки, хоч їх і небагато з нами співпрацює.

– За гроші чи безплатно?

– Безплатно. Вони пишуть лист і вказують, скільки людей готові лікувати безплатно.

– Чогось бракує з медикаментів, обладнання, транспорту?

– Є певні номенклатури, які було б бажано ще закупити, але це те, за чим, умовно кажучи, в супермаркет не сходиш.

– Наприклад?

– Броньований санітарний транспорт. У якості матеріально-технічної допомоги ми отримуємо броньований санітарний транспорт, щоб доукомплектувати наші підрозділи.

Окрім того, я зустрічались із високопосадовцями іноземних держав. З ними ми обговорювали це питання. Сподіваюся, вони нам допоможуть у вирішенні цього питання.

– У подруги чоловік – медик, він на фронті. Вони з донькою постійно шукають і передають туди якісь медикаменти. А ви кажете, що в принципі армія забезпечена необхідним.

– Цивільні люди, які були мобілізовані під час війни, не зовсім розуміють, як усе відбувається у військовій системі. Хоч мали б знати, що можуть подавати заявки, якщо чогось не вистачає. У більшості випадків коли хтось каже, що чогось немає, люди або не звертались, або відразу написали в інтернет замість того, щоб звернутись чи до свого начальника, чи хоча б до знайомого, щоб спитати, як це зробити і де це взяти.

При цьому люди також мають знати, що все, що ти отримуєш від держави за заявкою, треба обліковувати. Тобто, ти маєш завести журнал, там записувати, видавати по накладній і т.д.. Люди не завжди хочуть цим займатись. Можна, звісно, казати, що це зайва бюрократія, але будемо відверті – в державній системі завжди проводиться аудит, приходить Рахункова палата і питає, що і де. В принципі, вже зараз державні контролюючі органи влади у нас запитують: "а покажіть, де все, що ви отримали з 24 лютого минулого року?"

У підрозділі повинен вестись облік усього того, що туди надходить. Зокрема, і як гуманітарна та благодійна допомога. Бо трапляється, люди отримують щось з-за кордону, наприклад, лапароскопічну стійку, її не обліковують, а коли переводяться на інше місце служби, починають її пакувати з собою. Командир питає: "Що ти робиш?", а людина каже: "Це моє, бо мені фонд її передав". Деякі командири телефонують у схожих випадках у той фонд, який називається, і там пояснюють, що передавали не особисто якійсь людині, а Збройним силам.

– Ви сказали, що треба звертатись до командира. А є командири, які не хочуть із цим морочитись, кажуть підлеглим: іди і шукай сам?

– Люди різні.

– Що робити, якщо саме такий командир?

– Окрім командира, є ще начальник медичної служби батальйону, начальник медичної служби бригади, начальник медичної служби командування, начальник медичної служби угрупування. Врешті-решт, я переконалась, що мій телефон "написано на всіх парканах". Люди іноді телефонують і скаржаться, що їм не вистачає п’ять упаковок якогось препарату. Кажу: "Так у вас же там за 10 кілометрів склад розташовано". Просто люди не завжди знають механізм, як воно рухається і куди звернутись, але вихід є завжди.

І що означає: командир каже "іди і шукай"? У його посадових обов’язках передбачено, що командир відповідає за усі види забезпечення підрозділу, у тому числі, медичне.

– Зараз багато хто проводить тренінги з тактичної медицини для досить широкого кола осіб. Як ви вважаєте, наскільки це потрібно робити в армії, для особового складу?

– З одного боку, добре, що охоплюється широке коло людей, тому що я весь час повторюю, що на сьогодні Збройні сили – це зріз суспільства. Це громадянин України, який вдягнув військову форму і робить, що може. Тому надзвичайно багато цих організацій, які готові допомагати, організовуючи тренінги.

Тактична підготовка – частина загальної підготовки військовослужбовця, на яку виділяються певні години, протягом яких особовий склад повинен навчатись. Але враховуючи темпи мобілізації, те, що начальником медичної служби може бути, наприклад, стоматолог із приватної клініки, який не має досвіду, що йому робити взагалі, не те, що вчити особовий склад. Частину ми вчимо силами Української військової академії, а також у нашому навчальному центрі, який готує інструкторів з тактичної медицини.

Проблема тут одна – це приведення до єдиного стандарту всіх, хто загалом вчить тактичній медицині. Наприклад, буває, що дехто подивився в інтернеті, а потім вчить ще сусіда, і до яких наслідків таке призведе, невідомо.

Тут так само, як із постачанням. Є державна система і є громадські організації, які залучаються як централізовано, так і на рівні знайомств, на рівні домовленостей конкретного військовослужбовця. Наприклад, у МОЗ є Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України, спеціалісти якого проводять досить якісне навчання як для лікарів невідкладної допомоги, так і для громадян у рамках захисту цивільного населення. Вони працюють професійно, системно і готують багато людей. Є так само, школа тактичної медицини Збройних сил України, де прискорено випускають спеціалістів такмеду.

– Наскільки важко бути медиком на війні? Бо з власного спілкування з бойовими медиками під час інтерв’ю у мене склалось враження, що їм іноді важче, ніж штурмовикам.

– Це надзвичайно важко і це науково обґрунтований факт, що серед професій, яка на одному з перших місць за професійним вигоранням, – це медики. Тому що вони стикаються з людським болем, з високою відповідальністю.

Про медиків треба дбати так само, як про інших військовослужбовців. Ми намагаємось проводити ротації. Бо слід розуміти, що навантаження на передній край і на шпиталь, куди евакуюють поранених надзвичайно високий. Скрізь важко. Якщо людина на передовій отримує свіжу травму, і її задача стабілізувати пораненого і відправити на подальший етап лікування, то в шпиталях уже бачать рановий процес, ускладнення, наслідки вогнепального поранення. Є особливості і лікування, й післяопераційного періоду. Медицина нині важко працює вся. І військова, й цивільна. До евакуації та медичної допомоги пораненим військовослужбовцям залучено сили та засоби екстреної медичної допомоги України. Ця співпраця дає нам можливості, по перше, надавати медичну допомогу уже на етапах евакуації, маневрувати силами і засобами медслужби враховуючи оперативну обстановку.

"НА ПРОТЕЗ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ ПЕРЕДБАЧЕНО 4,5 МЛН ГРИВЕНЬ"

– Спілкуючись із військовими, особливо з тими, хто дуже рвався на фронт, а потім дістав настільки важче поранення, що це радикально змінило його життя, жодного разу не почула від них нічого поганого на адресу лікарів у шпиталях. Вони терпляче переживають операції, лікування. Але минає певний час, і люди, які втратили кінцівки, починають потроху втрачати і надію, бо не знають, як їм рухатись далі, як отримати протези, де потім проходити реабілітацію. І вони самостійно починають шукати варіанти. Як це робити правильно? Чи існують алгоритми дій, які б могли пояснювати в шпиталях, щоб люди розуміли, як діяти? Чи може їх забезпечити всім цим держава, чи їм потрібно шукати кошти і відповідні заклади самотужки?

- Порядок протезування визначено, в першу чергу, законодавством. Є чіткі алгоритми з якими люди подекуди неознайомлені, бо не стикалися з такою необхідністю.

Якщо говорити про протезування в Україні, то ці функції покладено на Міністерство соціальної політики України. Засоби реабілітації, призначені для безоплатного забезпечення військовослужбовців, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, виготовляються, постачаються і ремонтуються протезно-ортопедичними підприємствами, які відповідають кваліфікаційним вимогам Мінсоцполітики. Переліки підприємств формуються та ведуться, знову ж таки, Міністерством соціальної політики України. Як мені відомо, то довідкові матеріали є на їхньому сайті.

Протезування здійснюється у відповідності до реабілітаційного маршруту при ампутаціях. Цей процес так само чітко закріплено у керівних документах. Деякі протезно-ортопедичні підприємства мають свої стаціонарні відділення, а деякі використовують ліжковий фонд закладів охорони здоров’я, реабілітаційних центрів.

Щодо направлення на безоплатне протезування за кордон, то воно здійснюється відповідно до Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 № 411.

Направлення наших військовослужбовців на лікування за кордон ініціюється закладами охорони здоров’я, в яких вони перебувають на лікуванні чи реабілітації, про що складається клопотання щодо необхідності направлення пацієнта для лікування за кордон у довільній формі, його згода, також згода на обробку та передачу персональних даних закладам охорони здоров’я іноземних, ну і виписка з медичної карти військового за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я.

Усі ці алгоритми напрацьовані, і ми, своєю чергою, давали розпорядження у лікувальні заклади, щоб вони інформували пацієнтів, на якому сайті дивитись, як працює система протезування.

– А можете пояснити зараз, що робити далі людині, якій ампутували кінцівку?

– Державне фінансування на протези є. Розпорядник цих бюджетних коштів – Міністерство соціальної політики. На протез для військовослужбовця передбачено 4,5 млн гривень. Навіть не кожна європейська країна ставить такий протез.

Але проблема в тому, що у нас існує понад сто протезних приватних підприємств. У Мінсоцполітики є сайт, на якому таке підприємство можна вибрати. Потім представник підприємства має приїхати до хворого, якому потрібно протезування, почати з ним комунікацію, і якщо військовослужбовцю все підходить, підписати з ним договір. Далі цей договір передається у Мінсоцполітики для оплати за протез, виготовлений цим підприємством.

Я згодна, що є недопрацювання, які стосуються соціальної сфери. І зараз є пілотний проєкт, який передбачає, що ми вводимо у військових закладах посаду працівника, який відповідатиме за соціальні питання і роз’яснюватиме пацієнту, як і куди він може звернутись, що може вибрати. А Мінсоцполітики вводить у цивільних лікувальних закладах соціального працівника.

І ще одне важливе проблемне питання тут – це питання часу. Бо нормативно ніяких, так би мовити, штрафних санкцій не передбачено щодо Мінсоцполітики, яке може протягом тривалого часу не переводити коштів, так і для протезного підприємства, яке не виготовило протез вчасно.

Є ще об’єктивні причини, що протезування може бути досить довго. Тому що, особливо у молодих людей, може відбуватись наростання кісткової тканини, наростання нервової тканини. У таких випадках робиться реампутація, починається формування культі.

Здебільшого, на сьогоднішній день у нас маршрут пацієнта відпрацьовано. Наприклад, у Дніпрі є лікарня, яка успішно співпрацює з протезними підприємствами. У них кількість задоволених клієнтів набагато вища, ніж у будь-кого іншого. Те саме – в центрі "Галичина", який розташовано у Львові. Вони з НСЗУ уклали договір і залучають протезні підприємства до співпраці й допомоги військовим.

– А як це працює за кордоном?

– Наприклад, у Великобританії на Міноборони працює тільки одна фірма з виготовлення протезів. І вона забезпечує будь-які види протезів.

Але, по-перше, в них немає стільки військових, які потребують протезування. По-друге, ви уявляєте, що було б, якби Міноборони чи Мінсоцполітики уклало договір лише з однією компанією? Точно б почались розмови про корупцію.

– Може, тоді з підприємства можна було б спитати, якщо порушено терміни виготовлення? Загалом не планується введення штрафних санкцій?

– Міжвідомча група працює, зараз обговорюються зміни щодо введення штрафних санкцій, скорочення термінів, введення соціального працівника, покращення інформування і т.ін..

Як я вже казала, ми написали купу доручень, які покладають на лікуючого лікаря надзвичайно багато функцій. Але вони теж люди. У них таке велике навантаження, що сил на спілкування може й не вистачати, якщо лікар відстояв багато годин поспіль біля операційного столу. У будь-якому разі якщо людина нормальна, то буде нормально спілкуватись із пацієнтами і все їм пояснювати.

Є випадки, коли родичі пишуть мені скарги, що ви взяли здорового чоловіка, а тепер він лежить, робіть з ним, що хочете.

– В якому сенсі?

– Що це обов’язок держави – людині допомагати, що вони його з лікувального закладу не хочуть забирати. Або мама – сільська жінка – пише, що не може в силу свого фінансового становища чи дружина пише, що у неї є діти і вона повинна про них дбати.

– І що робити в такому разі?

– Таких пацієнтів ми утримуємо в лікарні, а потім переводимо із військового закладу у інші, відповідно до специфіки медичної допомоги, якої потребує цей пацієнт.

– Пані Тетяно, якщо людина хоче пройти лікування і протезування за кордоном, як правильно діяти в цій ситуації? Наскільки це реально зробити?

– Є постанова Кабінету Міністрів №411, у ній повністю прописано механізм, як це відбувається. Скажу простими словами. Військовослужбовцю визначають, що він потребує лікування за кордоном, або він висловлює таке бажання. Ми перевіряємо за діагнозом, чи він підпадає, саме ж оформленням документів – це не проблема і займає три дні. Потім ми передаємо всі ці дані в МОЗ, і їх вносять у європейську електронну систему, це бази даних Координаційного центру раннього реагування Early response coordination center (ERCC) та Загальної системи зв’язку і інформації про надзвичайні ситуації (EU-System CECIS).

Щодо вашого питання, наскільки це реально. Дані в цій системі перебувають доти, поки не зголоситься якийсь лікувальний заклад, який скаже, що готовий узяти людину з такою патологією. Бо за це наша держава не платить. За це платить ЄС через низку благодійних фондів, або централізовано країни-партнери.

Тому коли люди питають, чому це так довго, пояснюємо, що це не через те, що неоформлені документи. Процес інколи пролонгований, бо пацієнт чекає на те, щоб приймаюча сторона його забрала.

– Після того, як отримав розголос скандал з військово-лікарськими комісіями, стало відомо, що поранені захисники повинні стояти в багатоденних чергах, щоб отримати лікарські висновки і дозволи на реабілітацію. Добре, що один з військових загалом публічно порушив цю тему.

– Це об’єктивна реальність, що пов’язана з війною. Кількість військовослужбовців, яким необхідно пройти ВЛК збільшилася, – абсолютно точно. Але конкретний приклад, який ви навели, — це один із військових, будьмо відверті, трохи маніпулює. Він стояв у черзі з наслідками травми, яку дістав навіть не в Збройних силах. А тепер стоїть у черзі для підтвердження необхідності 90 днів реабілітації. Так, він стояв у черзі. Проте, мабуть, не варто було писати, що після поранення.

– Проте черги є. Взимку мені розказували військові, як за кілька годин займали чергу в Києві в шпиталі, стояли на холоді на милицях, щоб лише пройти ВЛК.

- Зранку в понеділок є черги. Особливо у великих містах. Це пов’язано з їхнім навантаженням у зв’язку зі збільшенням чисельності ЗСУ.

– Ситуація змінилась після того, як про проблеми з ВЛК почали говорити публічно?

– Повторюся: зранку черга є. Але ця черга не стоїть годинами. Вона досить швидко рухається. Але слід розуміти, що державний механізм сьогодні працює в рамках чинного законодавства, яке передбачає "паперову комунікацію" із військовослужбовцем. Про це говорить, передусім, буква Закону.

Сьогодні профільні фахівці працюють над цифровізацією документообігу та впровадженням запису в електронну чергу військовослужбовців на прийом до лікаря. Над зміною цих процесів сьогодні працює міжвідомча робоча група профільних комітетів та міністерств. До ВРУ подано законопроєкт про внесення змін до статті 70 Основ законодавства України про охорону здоров’я (щодо роботи військово-лікарських комісій).

Також станом на сьогодні ініційовано збільшення кількості ВЛК за рахунок розгортання їхньої роботи у цивільних закладах охорони здоров’я. Такі ВЛК почали роботу з початку цього місяця.

– Як побудувати систему, щоб черг не було?

– От власне, над цим зараз і працює міжвідомча робоча група. КМС ЗСУ діє в рамках чинного законодавства. Законодавство, певною мірою, застаріло, тому було прийнято рішення про його удосконалення. В реалізації цих змін медики зацікавлені не менше за тих військовослужбовців, які проходять ВЛК.

– У Верховній Раді кілька законодавчих ініціатив, які мають спростити проходження військово-лікарської комісії. Дещо вже ухвалено в першому читанні. Можете їх прокоментувати?

– Ці законопроєкти, по-перше, мають дозволити нам перейти на обіг документів в електронному вигляді. Також ми впроваджуємо скорочення термінів видачі довідки про обставини травми та службових розслідувань.

По-третє, намагаємось скоротити час проходження самої військово-лікарської комісії до п’яти діб. Але тут є ще один нюанс. Якщо людина потребує дообстеження, їй призначаються додаткові дослідження та консультації. А оскільки, наприклад, комп’ютерних томографів МРТ не так багато, терміни проходження ВЛК збільшуються, бо є черга на дослідження.

– Правоохоронці затримують співробітників ВЛК, які беруть хабарі. Це було до війни й, на жаль, є нині. Як ви на них реагуєте особисто?

– У мене до цього ставлення тільки одне: заслужив – отримуй. Це ніяк не пов’язано з війною. Я вважаю, що людина не має торгувати ні своїм підписом, ні будь-чим іншим, порушуючи закон.

***

Від редакції: Оскільки нагальних гострих проблем, пов’язаних із лікуванням, евакуацією, виплатами пораненим, протезуванням, реабілітацією, зокрема й психологічною, дуже багато, і їх доводиться розв’язувати як самим військовим і їхнім родичам, так і представникам громадських організацій, ми й надалі про це розповідатимемо. Й уже найближчим часом опублікуємо інтерв’ю, в якому військовий Володимир Шередега відверто розповідає, яка ситуація насправді.

Тетяна Бодня, Цензор. НЕТ