Художник, якому батько життя подарував двічі


Відсутність упродовж кількох століть української держави призвела до того, що багато українців зі світовим ім’ям, які жили й живуть, творили і творять поза межами України і донині залишаються невідомими на батьківщині не лише для пересічного українця, але й для інтелектуалів-статистикознавців. До знаних у світі і забутих удома належав і видатний митець, автор багатьох картин, творець рекламної і книжкової графіки, екслібрисів, карикатур, громадський і політичний діяч, автор гострих фейлетонів Віктор Цимбал.

Віктор цимбал
Віктор Цимбал

Народився Віктор Цимбал 16 квітня 1901 року в селі Ступична на Київщині. Батько – Іван Цимбал, працював учителем у цьому селі, але був звільнений з посади за «мазепинство» і засуджений до чотирьох років ув’язнення. Поки батько перебував у тюрмі, а потім довго не міг влаштуватися на роботу, утримування сім’ї (а в ній було 4 дітей) взяла на себе мати – Лідія Цимбал, яка також працювала вчителькою. Отож нічого дивного, що освіту майбутній художник розпочав здобувати вдома. Любов до малювання у малого хлоп’яти народилася заледве не з колиски – він малював де міг і чим міг. А найбільше тішився, коли для розваги йому давали папір і олівці – тоді він годинами міг сидіти на одному місці, забувши про все на світі.

Згодом Віктор навчався у київській початковій двокласній школі, київській гімназії імені Кирило-Мефодіїівського Братства, належав до Студентського куреня, учасники якого стали незабутніми героями бою під Крутами. Як згадує у спогадах сам Віктор, він також міг стати українським «термопільським героєм» і покласти голову в обороні Києва, але батько застосував силу і не впустив сина під Крути. Тим самим вдруге подарував йому життя – чимало близьких приятелів Віктора полягли смертю хоробрих. Переживання революційних подій та визвольних змагань залишили глибокий карб у формуванні світогляду юнака. Переживши своїх ровесників, які полягли у нерівному бою, Віктор Цимбал став одним із небагатьох випускників першого випуску української гімназії в Українській Державі у 1919 році.

Таким київ= назавжди= залишився= у= пам’яті= митця
Таким Київ назавжди залишився у пам’яті митця

Далі була спроба студіювати мистецтво в Київській художній школі, але такі наміри перервали військові дії, які й надалі тривали в молодій державі. Відчуваючи провину перед однолітками, які гімназію так і не закінчили, і щиро вболіваючи за свою державу, юнак вливається до лав армії Української Народної Республіки, проходить вишкіл у школі для старшин і бере активну участь у боях на території України аж до листопада 1920 року. Як вояк армії УНР після падіння держави покидає батьківщину. Опиняється у таборах для інтернованих вояків на території Польщі, спочатку в Вадовицях, а згодом у Каліші. Важко переживаючи табірні умови, не полишає мистецтво, здобуваючи перші ази від інтернованих українських митців з гучним іменем. Очевидці стверджують, що Віктор Цимбал у таборах не розлучався з малярством – огризком олівця на клаптиках паперу змальовував голови дітей, українських вояків, квіти, коні… Але не лише вдосконаленням власної майстерності в таборових умовах переймався художник. Разом із іншими українцями він долучився до видавництва ряду часописів, зокрема до літературного журналу «Веселка», в якому молодий митець друкував свої перші ілюстрації. Перебування в таборах, відтак, стало не лише випробуванням на життєву стійкість, але й доброю школою: там Віктор познайомився з багатьма людьми, які мали вплив на його подальшу творчу долю.

У 1923 році молодий художник нелегально переходить польський кордон і на території Чехословаччини знаходить сприятливіші умови для життя й праці. Його вабить Прага, де, за прикладом Петра Холодного, записується на студії до Української студії пластичного мистецтва у клас уславленого професора С. Мако. Заняття у цього професора та студіювання мистецьких засад у професорів І. Мозолевського й К. Стаховського допомогли розширити кругозір. Поряд із навчанням активно цікавиться хореографічним і театральним мистецтвом.

Після закінчення студій Віктор Цимбал одержав одномісячну стипендію на поїздку до Італії. Повернувшись з Апенін, працює графіком у столиці Чехії, шліфуючи та вдосконалюючи свою майстерність. Перше визнання прийшло до молодого художника після того, як він зголосився до конкурсу на краще графічне зображення чеського патріота, історика Поляцького, оголошеного урядом Чехословаччини. Віктор Цимбал тріумфально виграє цей конкурс, незважаючи на те, що на оцінку журі надійшло 100 конкурсних праць відомих авторитетів у царині графічного зображення. Перемога на конкурсі стала безпрецендентним явищем для мистецького життя тогочасної Чехословаччини, адже юний і маловідомий у світі мистецтва молодий художник заввиграшки переміг метрів чеської графіки.

У празі= було= занадто= політики,= щоб= займатися= мистецтвом
У Празі було занадто політики, щоб займатися мистецтвом

Ровесники Цимбала його празького періоду, найближчі приятелі і просто знайомі буквально «захворіли» на політику. Прага стала нагадувати розбурханий вулик, у якому за провід в українському громадському, та й мистецькому, середовищі змагалися дві течії. Першу складала молодь, яка належала до різноманітних таємних політичних гуртків і організацій, що політику ставила понад усе. Другу наповнювали ті молоді люди, які хотіли працювати за фахом – інженерами, вченими, письменниками, митцями, і на яких чинився тиск, мовляв, українська інтелігенція аполітичною бути не може – слід чітко задекларувати свою партійну приналежність. На цьому роздоріжжі опинився й Віктор Цимбал. Прага подобалася йому щораз менше й менше – на український актив накинула око московська агентура. Митець відчував, що час змінювати місце проживання.

Для багатьох його приятелів із мистецького світу на той час своєрідною мистецькою Меккою був Париж, куди в 20-і роки минулого століття прагнув потрапити заледве не кожен митець. Проте Цимбала Париж не приваблював – Віктор цурався тих мистецьких напрямків, що утверджувалися в столиці Франції. За словами Б. Гориня, «він обрав свій мистецький шлях, будучи впевненим, що той шлях зближуватиме його з рідним народом, а не віддалятиме від нього, як віддалив під впливом паризької моди чимало талантів».

Зваживши всі «за» і «проти» Віктор Цимбал ухвалив для себе несподіване для багатьох рішення – покинути Європу і перебратися в Південну Америку, а точніше – в Аргентину. Успіх і належна винагорода за перемогу в конкурсі, про який згадувалося вище, поліпшили його матеріальне становище і допомогли митцеві в 1928 році виїхати до Аргентини, де вже була численна українська громада. Однак саме йому судилося стати одним із перших українських митців, які поселилися в Південній Америці.

Не все так гладко, як у Чехії, було в Південній Америці. «Не знайшов я тут творчої атмосфери, тільки сіре, буденне житт», – описував Віктор Цимбал свої перші враження від нової країни поселення. У цій фразі зосереджені туга і біль, можна сказати, трагедія творчої людини, мистецька душа якої натикається на духовну пустку.

Таку пустелю= віктор= цимбал= зустрів= і= в= українських= справах= аргентині
Таку пустелю Віктор Цимбал зустрів і в українських справах в Аргентині

Але це не вибило українського скитальця з колії – він кидається на ту пустку, щоб заповнити її мистецькими лініями та кольоровими барвами. В Аргентині художник приступає до активної творчої праці: виконує графічні роботи, ілюстрації до книжок. Виконує настільки мистецьки довершено, що слава про нього шириться не лише Південною Америкою, а досягає й США та Європи, звідки починають надходити замовлення від провідних рекламних агентств. Ці замовлення були безсумнівним визнанням майстерності митця, але його самого це не задовільняло. У розмовах з приятелями він наголошував, що хотів би працювати в царині реклами в українських, а не в чужинецьких умовах. Тоді, за його словами, він міг би обпертися на українську духовність і підняти ще вище рівень своїх праць. «Але в наших умовах – це фантазії, і тому доводиться мені працювати тільки згідно з реалістичними вимогами цього роду прикладного мистецтва».

В Аргентині Віктор Цимбал одружився з Тетяною Михайловською, яка стала для нього не просто дружиною, а другом і порадником, сподвижницею у багатьох справах. Вона не лише забезпечувала міцні домашні тили, а й сприяла у підкоренні нових висот.

Здобувши славу і визнання у Південній Америці, митець не сидить на місці: заробляючи на прожиття графічними зображеннями в царині реклами, він досягає матеріальної незалежності і сповна віддається творчістю для душі. Така творчість у його трактуванні передбачає численні подорожі Аргентиною та змальовування її прекрасних краєвидів. У цих краєвидах домінувала переважно Патагонія – одна з віддалених і холодних провінцій Аргентини. На зображеннях поставала сувора природа, сум голих скель і обмаль рослинності.

Суворі і= мальовничі= краєвиди= патагонії= надихали= митця
Суворі і мальовничі краєвиди Патагонії надихали митця

Твори митця залюбки друкували всі провідні газети в Аргентині, отримати їх для експозицій вважали за честь провідні галереї Південної Америки. Таким чином ім’я Віктора Цимбала привертає увагу світової громадськості і приносить славу не лише йому, а й усій українській культурі, зв’язок із якою постійно підкреслює автор. Навіть на іншому континенті митець ані на мить не забував, що він українець – жив Україною, стежив за подіями в ній із газет та журналів, з висилів радіопередач. Події, що відбувалися в Україні, знаходили відображення у його творчості. У своїй домашній майстерні творить картини, на яких постає велике минуле України та її трагедії під комуністичним режимом.

Після закінчення Другої світової війни до Аргентини прибуло майже шість тисяч нових українських емігрантів. Відтак українські організації й установи отримали гідне підкріплення активними членами. Поставали нові організаційні українські утворення, які шукали підгрунтя для своєї діяльності та підтримки в авторитетних людей. Віктор Цимбал на правах «укоріненого аргентинця» неодноразово таку допомогу надавав. З Південної Америки українські емігранти різними засобами мистецтва повели війну проти зловісного сталінського режиму в Україні. Від нової хвилі емігрантів митець отримав чимало нових достовірних фактів про стан справ в СРСР. Це допомогло йому по-новому своїм мистецтвом, карикатурами, засобами сатири й гумору висміювати більшовицький «рай».

"Рік 1933"
"Рік 1933"
Окрім того, Віктор Цимбал – автор портретів митрополитів Шептицького і Липківського, картин «Божа Мати Північного Сяйва», «Молитва». Він знав, що відбувалося в Україні в 1932-33 роках, вислідом чого стала, за характеристиками мистецтвознавців, одна з найвідоміших картин, присвячена цій темі – «Рік 1933». Поряд із тим плідно працює в царині політичної карикатури, зображуючи ті постаті комунізму, які спричинилися до трагічних наслідків для українського народу.

Мистецтво було далеко не єдиним захоплення Віктора Цимбала – чимало часу та уваги він присвячував влаштуванню театральних вистав, урочистих подій, чим значно активізував українське життя у Південній Америці. Саме він ініціював створення «Просвіти» в Аргентині, відкрив школу для дітей українських емігрантів, дописував до українських часописів. Особливо відзначився у створенні малих гумористичних та сатиричних творів, публікуючи їх то в українському часописі «Мітла», що виходив в Буенос-Айресі, то висилаючи до львівського «Комара».

Після 1955 року ситуація в Аргентині втратила стабільність. У політичних владних протистояннях гору брали ліві партії – соціал-демократи й комуністи, виявляючи свою прихильність до СРСР. Хто-хто, а українці добре знали справжнє обличчя комунізму. Стан невизначеності й побоювання за своє майбутнє скерували погляди багатьох представників української громади до нових обріїв – цього разу до США й Канади. Надумав розпрощатися з Аргентиною й Віктор Цимбал з сім’єю. Прощання з Південною Америкою давалося нелегко, адже люди, природа, домівка – все було таким знайомим і дорогим, а майбутнє лякало своєю невлаштованістю.

Нью-Йорк не= став= для= художника= рідним= містом
Нью-Йорк не став для художника рідним містом
У жовтні 1960 року родина Цимбалів перебралася на постійне проживання до США, а точніше – до їхнього мозкового центру – Нью-Йорка. Багато що довелося розпочинати заново, у чомусь – вдруге ступати в одну й ту саму річку. Незважаючи на прихильність американського мистецького середовища, Віктор Цимбал не почувався в Нью-Йорку затишно. Це місто його втомлювало, допікали дзвінки по телефону, зустрічі, розмови, прийоми гостей та зустрічні відвідини… Дратувало незнання англійської мови, без якої в Нью-Йорку ти ніхто. Височезні хмародери тиснули на душу, а нестримний темп життя нічим не натякав, що тут можна зустріти спокійну старість. Через рік після освоєння США родина Цимбалів переїхала до Детройта.
Буклет з= виставки= віктора= цимбала= у= детройті
Буклет з виставки Віктора Цимбала у детройті

Проте й на новому місці митець не знизив своєї творчої активності. Він постійно творив, влаштовував свої виставки у Нью-Йорку та в Детройті, підтримуючи реноме визнаного майстра й у Північній Америці.

І це при тому, що в своїх мистецьких зусиллях він ніколи не приставав до жодної з новомодних мистецьких течій, які з’являлися на початку й у середині ХХ століття у світі, не входив до складу жодних мистецьких об’єднань. За потреби, коли його вже надто доймали запитаннями дати визначення своїй творчості, називав себе неосимволістом. Обережно сприймав модні і мінливі мистецькі прояви, що приносили славу й визнання іншим митцям, частково використовував такі прояви й у свій творчості, але ніколи не захоплювався ними настільки, щоб замінити власну мистецьку уяву.

Віктор цимбал= за= роботою
Віктор Цимбал за роботою

Помер Віктор Цимбал 28 травня 1968 року в Нью-Йорку на 67 році життя від хвороби, виникнення і розвиток якої до нинішнього дня викликає низку запитань. Враховуючи той факт, що у працівників КДБ СРСР митець перебував на особливому рахунку: кожен його крок і вчинок відстежувався радянською агентурою та ретельно фіксувався (про це свідчать частково привідкриті архіви цієї структури), можна припустити, що зі світу йому допомогла піти «рука Москви». Підставою для цього було хоча б те, що сила графіки Віктора Цимбала була настільки великою, що в Києві, у шістдесятих роках минулого століття, у фоторепродукціях поширювалися його карикатури. Ці твори, за свідченням очевидців, справляли на митців, які їх бачили, таке неповторне враження, що змушували їх по-новому осмислювати роль мистецтва й митця у житті народу.

Похований митець на українському історичному цвинтарі в Бавнд Бруку (США).

Богдан Горинь, дослідник життєвого та творчого шляху Віктора Цимбала, зазначає, що той за своїм максималізмом належав до ренесансних особистостей, які намагалися спробувати свої сили у всіх ділянках не тільки творчих, але й громадського та політичного життя. За словами дослідника, це те ім’я, яке внесло поважний вклад у світову цивілізацію. За визначенням публіциста Юрія Тиса, праці Цимабала нечисленні, але «зате тим глибше відбивають серйозну вдумливість митця; кожний образ – це філософічна думка, відтворена його майстерним пензлем».

Аргентинці й донині вважають Віктора Цимбала національним художником і вносять у перелік митців світової слави. Україна ж ще так мало знає про свого відданого сина…

P.S. Цей матеріал є розширеною версією публікації, опублікованої автором на «Музейному просторі України» http://prostir.museum/persons/ua/?id=53


При оформленні матеріалу використані фотографії з книги Богдана Гориня «Туга Віктора Цимбала», Київ, вид-во «Пульсари», 2005 рік та ілюстрації з мережі Інтернет.